Перейти до вмісту

Черкашина Оксана Леонідівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Оксана Черкашина
Оксана Черкашина отримує «Кіноколо» (фото Кирила Авраменко, Павло Шевчук)
Ім'я при народженніОксана Леонідівна Черкашина
Народилася7 травня 1988(1988-05-07) (36 років)
Харків, Українська РСР
ГромадянствоУкраїна Україна
Діяльністьакторка театру і кіно, перформерка
IMDbnm7132924
Нагороди та премії
Заслужений артист України
Заслужений артист України

Кіноколо
CMNS: Оксана Черкашина у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Оксана Черкашина (7 травня, 1988, Харків, Україна) — українська акторка театру та кіно. Дворазова лауреатка премії «Кіноколо»: у 2020 роц[1][2][3][4]за роль в фільмі Наталі Ворожбит «Погані дороги», прем‘єра якого відбулася на Венеційському фестивалі, в секції Film Critics Week, а у 2022 році – за головну роль у стрічці Марини Ер Горбач «Клондайк»[5][6]. Як театральна акторка працює в київському театрі на Лівому березі Дніпра[7][8], а також як запрошена акторка в театрі Повшехний[9] та TR Warszawa в Варшаві. У 2019 році виграла найголовніші театральні нагороди в Польщі, зокрема  другий приз за Кращу жіночу роль фестивалю Божественна Комедія в Кракові[10][11][12] та Головну акторську нагороду Всепольського конкурсу сучасного мистецтва[13][14][15] Також увійшла в список 50 найсміливіших жінок в Польщі, разом з Агнєшкою Голланд та Ольгою Токарчук, за версією видання «Wysokie obcasy»[16].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Акторка народилася в м. Харкові в родині інженерів[джерело не вказане 1537 днів]. У 2005 році закінчила СЗШ № 17 з поглибленим вивченням англійської мови[17], а також музичну школу № 6 ім. М. Лисенка по класу фортепіано[джерело не вказане 1537 днів]. В юнацтві Оксана була акторкою дитячого театру «Каламбур»[джерело не вказане 1537 днів]., де відбувся її перший вихід на сцену в ролі імператриці Катерини II в «Вечорах на хуторі близько Диканьки» М. В. Гоголя[джерело не вказане 1537 днів]..

В 2010 році[джерело не вказане 1537 днів]., одразу після закінчення навчання в Харківському національному університеті мистецтв імені Івана Котляревського (спеціальність акторка драматичного театру та кіно, магістр, курс народного артиста України Юрія Головіна), Оксана була запрошена в трупу Харківського державного драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка[джерело не вказане 1537 днів].

З 2013 року — акторка популярного харківського театру «Прекрасні квіти», а також учасниця багатьох європейських театральних резиденцій та копродукції в Польщі, Німеччині[18][19], Італії, Греції та Росії, як перформерка та режисерка.[джерело не вказане 1537 днів]

З 2014 року — тренерка, режисерка і лекторка в школі акторської майстерності «Тісто»[20].

В 2016 році Оксана взяла участь у польсько-українському проєкті «Мапи страху. Мапи ідентичності»[21], кураторка Йоанна Віховська. Після цього, переломного на думку Оксани, проекту, впродовж декількох років вона стала учасницею численних незалежних проектів в співпраці з Польським Театральним Інститутом в Варшаві, Ґете-інститутом в Україні, USAID, British Council та УКФ. Серед них такі відомі вистави, як «Мій дід копав, мій батько копав, а я не буду»[22][23][24], реж. Роза Саркісян та Агнєшка Блонська, «ДПЮ»[25][26][27] та «Ресторан Україна»[28][29], драматург Дмитро Левицький, «Психоз 4.48»[30], реж. Роза Саркісян.

В 2019 році Оксана переїжджає в Київ і стає акторкою Київського академічного театру драми та комедії на Лівому березі Дніпра[31].

З 2018—2019р.р запрошена акторка в театрі ім. Ванди Сємашкової (Ряшів), вистава «Левів не віддамо»[32][33][34][35][36]а також запрошена акторка в театрі Повшехни (Teatr Powszechny), Варшава.

Фільмографія

[ред. | ред. код]
Рік Назва Режисер Роль Країна
2015 Девахан Алеся Білецька Жінка Україна
2016 Марія Магдалена Ігор Чекачков Марія Україна
2020 Погані дороги Наталя Ворожбит Медичка Україна
2021 Синдром Гамлета Ельвіра Невера та Пйотр Россоловський Оксана Німеччина-Польща-Україна
2021 Приборкання норовливої (Poskromienie zlosnicy) Катажина Шингєра[pl] Соломія Польща
2022 Клондайк Марина Ер Горбач Іра Україна, Туреччина

Вистави

[ред. | ред. код]
Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка[джерело не вказане 1537 днів]
  • 2010 «Бука», за мотивами «Бурлака» Іван Карпенко-Карого, реж. Олександр Ковшун, роль Дівчина
  • 2010 «Віолончель» Є.Шинкаренко, реж. Степан Пасічник, роль Служниця
  • 2010 « Кирпатий Мефістофель», реж. Степан Пасічник, Соня
  • 2011 «Повернення» за мотивами оповідань В. Набокова, реж. О. Ковшун, роль Дружина Чорба
  • 2011 «Оркестр» Жан Ануй, реж Олег Русов, роль Сюзанна Делісіас
  • 2011 «Сон в літню ніч» В. Шекспір, реж Андрій Бакіров, роль Фея
  • 2011 «Веселі Пригоди Піфа», Барбара Чижова, реж О. Ковшун, тітонька Агата
  • 2011 «Білосніжна і сім гномів», Шарлота Перо, реж О. Русов, роль Білосніжка
  • 2011 «Украдене щастя» Іван Франко, реж. І. Борис
  • 2012 Мина Мазайло М Куліш реж Олександр Біляцький, роль Рина
  • 2012 Вітри Березоля, автор і режисер Степан Пасічник
  • 2012 «Шельменко-Денщик», Г.Квітка-Основ'ненко, Василь Василько, роль Гостя (прем'єра 1942 рік 4 березня) вистава-раритет/реконструкція
  • 2012 Акторська гримерка Куніо Сімідзу, реж. Оксана Стеценко, Акторка Д
  • 2013 «Кіт у чоботях Шарлота Перо», реж О. Русов, Принцесса
  • 2013 «З тобою і без тебе», за п'єсою Дівчатник на кладовищі, Айвен Менделєєву, реж О. Русов, роль Вдова
  • 2013 «Лев Гурич Синичка або Бенефіс Дебютантки», реж О. Аркадін-Школьник, балет
  • 2013 «Безіменна зірка», Михай Себастиан, реж. О. Стеценко, роль Мона.              
Театр Прекрасні квіти [джерело не вказане 1537 днів]
  • 2014 « Червоний», колективна режисура, акторка і авторка вистави
  • 2014 «Стіна», театралізований перформанс, колективна режисура, акторка і авторка вистави
  • 2014 «На заході», театралізований перформанс, колективна режисура, акторка і авторка вистави
  • 2015 «Дракула», реж Артем Вусик, роль Люсі
  • 2016 «Секс2005», колективна режисура, акторка і авторка вистави
  • 2016 «Секретні коди», вистава-концерт, реж. Катерина Леонова
  • 2016 «365», вистава створена в співпраці з Харківський Національним театром Опери та Балету ім. Лисенка, реж. Армен Калоян, Артем Вусик, Ігор Ключник
Незалежні театральні проєкти
  • 2016 «Мій дід копав, мій батько копав, а я не буду», польсько-українська копродукція, реалізована в рамах проекту «Мапи страху-мапи ідентичності», реж. Роза Саркісян, Аґнєшка Блонська[37][38]
  • 2017 «ДПЮ» вистава створена в співпраці ГО Лінія Згоди і театру Прекрасні Квіти, за фінансовою підтримкою USAID, авторка концепту, акторка, колективна режисура, драматург Дмитро Левицький, кураторки Ольга Ладія-Щербакова, Наталія Пальчик[39]
  • 2017 «Ресторан Україна», колективна режисура, акторка, драматург Дмитро Левицький, вистава створена в рамках проекту «Beshtechen», за фінансової підтримки Гете-Інституту в Україні
  • 2018 «Психоз 4.48», Сара Кейн, реж Роза Саркісян, вистава-переможець конкурсу британської драми в Україні « Taking the stage», театр Актор, Київ[40][41][42][43]
Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра
  • 2019 Погані дороги, Наталя Ворожбит, реж Тамара Трунова, Театр на Лівому березі Дніпра, Київ[44][45][46][47]
  • 2019 «Гарантія два роки», реж. Тамара Трунова, Театр на Лівому березі Дніпра[48][49]
  • 2020 «Vino», реж. Євген Корняк, Театр на Лівому березі Дніпра[50]                                                                              
Міжнародна співпраця
Інші проєкти (пластичні, танцювальні, поетичні) вистави [джерело не вказане 1537 днів]
  • 2014 «Вона. Війна» реж Олег Драч, центр сучасного мистецтва ім Леся Курбаса, Київ
  • 2013 «Сестри» автор і режисерка Інна Міщенко, незалежний театр Апарте, Харків
  • 2012 Загублені у вулицях, вистава за текстами С Жадана, реж. І. Кобзар, театр-студія Вінора
  • 2011 Наш Кобзар вистава за текстами Т. Шевченка, реж. І. Кобзар, театр-студія Вінора
  • 2015 UNION, хореографічна вистава, хор. Юлія Чурсіна

Нагороди та номінації

[ред. | ред. код]
Нагорода Рік Категорія Робота Результат
Національна кінопремії «Золота дзиґа» 2021 Найкраща жіноча роль Погані дороги Номінація
2023 Клондайк Перемога
Національна премія кінокритиків «Кіноколо» 2020 Найкраща акторка Погані дороги Перемога
2022 Клондайк Перемога
Фестиваль південно-східного європейського кіно в Лос-Анджелесі 2022 Видатні акторські досягнення Клондайк Перемога

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ "Плохие дороги" Ворожбит взяли три награды "Кіноколо". Нове українське кіно (рос.). 22 жовтня 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  2. ↑ «Погані дороги»: неизвестно куда они приведут. Your Art (укр.). Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 28 листопада 2020.
  3. ↑ Zaxid.net. Українські кінокритики назвали найкращі вітчизняні фільми року. ZAXID.NET (укр.). Архів оригіналу за 1 листопада 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  4. ↑ telekritika (23 жовтня 2020). Объявлены лауреаты третьей национальной кинопремии «Киноколо». Telekritika (рос.). Архів оригіналу за 26 листопада 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  5. ↑ 7й Тиждень Критики 2023. kcw.com.ua (укр.). Процитовано 6 січня 2023.
  6. ↑ Названо лауреатів національної премії «Кіноколо». Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Процитовано 6 січня 2023.
  7. ↑ Оксана Черкашина. Киевский академический театр драмы и комедии на левом берегу Днепра (укр.). Архів оригіналу за 20 січня 2021. Процитовано 27 листопада 2020. [Архівовано 2021-01-20 у Wayback Machine.]
  8. ↑ Міністерство культури України :: Результати конкурсу на заміщення вакантної посади артиста драми в ТВЗК "Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра". 195.78.68.75. Процитовано 30 листопада 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  9. ↑ Diabły - Teatr Powszechny. www.powszechny.com. Архів оригіналу за 20 жовтня 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  10. ↑ Oksana Czerkaszyna z nagrodą aktorską MFT Boska Komedia! | Aktualności. teatr-rzeszow.pl. Архів оригіналу за 1 грудня 2020. Процитовано 28 листопада 2020. [Архівовано 2020-12-01 у Wayback Machine.]
  11. ↑ Teatr im. Wandy Siemaszkowej z sukcesem na znaczącym Festiwalu!. Rzeszów24.pl | Praca Rzeszów ogłoszenia, noclegi, nieruchomości, firmy, mieszkania — hotele, noclegi, ogłoszenia, firmy rzeszów (англ.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  12. ↑ Wyborcza.pl. rzeszow.wyborcza.pl. Архів оригіналу за 25 жовтня 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  13. ↑ 25. Ogólnopolski Konkurs na Wystawienie Polskiej Sztuki Współczesnej rozstrzygnięty MKiDN - 2019 (пол.), процитовано 28 листопада 2020
  14. ↑ Redakcja (29 червня 2019). Aktorzy spektaklu „Lwów nie oddamy” z "Siemaszki" zwycięzcami Ogólnopolskiego Konkursu na Wystawienie Polskiej Sztuki Współczesnej!. Rzeszów Nasze Miasto (pl-PL) . Процитовано 28 листопада 2020.
  15. ↑ Spektakl Teatru im. Wandy Siemaszkowej z ogólnopolską nagrodą!. Rzeszów24.pl | Praca Rzeszów ogłoszenia, noclegi, nieruchomości, firmy, mieszkania — hotele, noclegi, ogłoszenia, firmy rzeszów (англ.). Процитовано 28 листопада 2020.
  16. ↑ Gazeta.ua (14 лютого 2020). За виставу слово "Бандера" почула більше, ніж за все життя. Gazeta.ua (укр.). Архів оригіналу за 6 грудня 2020. Процитовано 27 листопада 2020.
  17. ↑ Харківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 17 Харківської міської ради Харківської області - Медалісти школи. sch17.klasna.com. Архів оригіналу за 20 травня 2021. Процитовано 20 травня 2021. [Архівовано 2021-05-20 у Wayback Machine.]
  18. ↑ From personal experience: how one becomes part of Germany's theater environment over a month’s time. culturebridges.eu. Архів оригіналу за 6 грудня 2020. Процитовано 28 листопада 2020. [Архівовано 2020-12-06 у Wayback Machine.]
  19. ↑ euukrainecoop (22 березня 2019). EU provides grant to study work of German theaters. EU in UKRAINE (англ.). Архів оригіналу за 26 листопада 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  20. ↑ Школа актерского мастерства «Тесто» (рос.). Архів оригіналу за 8 грудня 2020. Процитовано 28 листопада 2020. [Архівовано 2020-12-08 у Wayback Machine.]
  21. ↑ Парад сміливців. Збруч (укр.). 10 червня 2016. Архів оригіналу за 7 грудня 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  22. ↑ «Мій дід копав...»: хаос пам’яті ⋆ Korydor | журнал про сучасну культуру. Korydor | журнал про сучасну культуру. 29 березня 2017. Архів оригіналу за 4 липня 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  23. ↑ Кінець удавання: мапи ідентичності українського (а)театру :: Teatre :: современный театр в Украине. teatre.ua. Архів оригіналу за 2 грудня 2020. Процитовано 28 листопада 2020. [Архівовано 2020-12-02 у Wayback Machine.]
  24. ↑ Перший перегляд українських театрів ДесантUA. Polskie Radio dla Zagranicy. Архів оригіналу за 8 грудня 2020. Процитовано 28 листопада 2020. [Архівовано 2020-12-08 у Wayback Machine.]
  25. ↑ Вистава «ДПЮ» допомагає знайти діалог між цивільними і військовими (рос.). Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 8 грудня 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  26. ↑ "ДПЮ": война за пять простых уроков. LB.ua. Архів оригіналу за 6 грудня 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  27. ↑ Голос Харькова о войне. Театр «Прекрасные цветы» впервые заговорит на сцене в спектакле «ДПЮ» – Новости Весь Харьков. Городской Портал Весь Харьков (рос.). Архів оригіналу за 8 грудня 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  28. ↑ «Дай, сколько можешь»: харьковские актёры рассказывают о коррупции. www.mediaport.ua (рос.). Архів оригіналу за 7 грудня 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  29. ↑ «Ресторан Украина» на мариупольском Гогольфесте :: Мариуполь - Театр :: Новостной портал Мариуполя. mariupol.tv (рос.). Архів оригіналу за 7 грудня 2020. Процитовано 28 листопада 2020. [Архівовано 2020-12-07 у Wayback Machine.]
  30. ↑ Sorom, shame, wstyd / Teatr / dwutygodnik.com. www.dwutygodnik.com (пол.). Архів оригіналу за 22 листопада 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  31. ↑ Міністерство культури України :: Результати конкурсу на заміщення вакантної посади артиста драми в ТВЗК "Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра". mincult.kmu.gov.ua. Архів оригіналу за 20 травня 2021. Процитовано 20 травня 2021.
  32. ↑ Lwów nie oddamy – Mirosław Wlekły (амер.). Архів оригіналу за 5 грудня 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  33. ↑ thomas.domagala. W paszczy lwów – o spektaklu Katarzyny Szyngiery “Lwów nie oddamy” z Teatru im. Wandy Siemaszkowej w Rzeszowie - DOMAGALAsieKULTURY. domagalasiekultury.pl (pl-PL) . Архів оригіналу за 8 грудня 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  34. ↑ Lwów nie oddamy. www.dziennikteatralny.pl. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  35. ↑ 54. KONTRAPUNKT - Lwów nie oddamy. KIWIPortal (пол.). Архів оригіналу за 10 грудня 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  36. ↑ Festiwal Boska Komedia. boskakomedia.pl. Архів оригіналу за 8 грудня 2020. Процитовано 28 листопада 2020. [Архівовано 2020-12-08 у Wayback Machine.]
  37. ↑ Десант незгодних. Збруч (укр.). 17 січня 2018. Архів оригіналу за 6 грудня 2020. Процитовано 27 листопада 2020.
  38. ↑ Кінець удавання: мапи ідентичності українського (а)театру :: Teatre :: современный театр в Украине. teatre.ua. Архів оригіналу за 2 грудня 2020. Процитовано 27 листопада 2020. [Архівовано 2020-12-02 у Wayback Machine.]
  39. ↑ "ДПЮ": война за пять простых уроков. LB.ua. Архів оригіналу за 6 грудня 2020. Процитовано 27 листопада 2020.
  40. ↑ Sorom, shame, wstyd / Teatr / dwutygodnik.com. www.dwutygodnik.com (пол.). Архів оригіналу за 22 листопада 2020. Процитовано 27 листопада 2020.
  41. ↑ Эти длинные ноги Черкашиной в спектакле «Психоз в 4:48». YABL (укр.). Архів оригіналу за 7 грудня 2020. Процитовано 27 листопада 2020.
  42. ↑ Психоз, каліки, кицюня: сім "лютих" прем'єр. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Архів оригіналу за 6 грудня 2020. Процитовано 27 листопада 2020.
  43. ↑ роза саркісян: А. Гайшенець. Смерть, сексуальність, божевілля, кетчуп. роза саркісян. Процитовано 5 грудня 2020.
  44. ↑ Долго тянется эта дорога. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Архів оригіналу за 5 грудня 2020. Процитовано 27 листопада 2020.
  45. ↑ Скетчи на фоне войны: спектакль «Плохие дороги». YABL (укр.). Архів оригіналу за 6 грудня 2020. Процитовано 27 листопада 2020.
  46. ↑ Война и любовь на фоне ковра. Театральная премьера. www.ukrinform.ru (рос.). Архів оригіналу за 6 грудня 2020. Процитовано 27 листопада 2020.
  47. ↑ Вистава «Погані дороги» Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра | Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. knpu.gov.ua. Архів оригіналу за 6 грудня 2020. Процитовано 27 листопада 2020.
  48. ↑ Сны в стихах. Kyiv Daily (рос.). 2 жовтня 2019. Архів оригіналу за 6 грудня 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  49. ↑ «Гарантія два роки»: пошуки щастя. ilkiv-viktoria.blogspot.com. Архів оригіналу за 9 грудня 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  50. ↑ VIÑO. Киевский академический театр драмы и комедии на левом берегу Днепра (укр.). Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 27 листопада 2020.
  51. ↑ Оксана Черкашина: Театр повинен порушувати незручні теми. Culture.pl (рос.). Архів оригіналу за 6 грудня 2020. Процитовано 31 травня 2021.
  52. ↑ Kyzioł, Aneta (20200107T145100+0100). Nowy spektakl Błońskiej, czyli lekcja wychowania seksualnego. www.polityka.pl (пол.). Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  53. ↑ Daj boże skandal. teatralny.pl. Архів оригіналу за 7 грудня 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  54. ↑ Kawula, Malgorzata (16 січня 2020). „Diabły” reż. Agnieszka Błońska – co dziś jest złem?. Kultura na co dzień (pl-PL) . Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 28 листопада 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Черкашина_Оксана_Леонідівна